- Я народилася в Росії, але ще дитиною переїхала разом з батьками до бабусі на Полтавщину. Від неї, цієї незабутньої і дорогої для мене людини, навчилася всім допомагати, перейняла віковічну мудрість і доброту її серця. За фахом лікар, вже маю 30 років власного цілительського стажу.
Сьогодні, певно, як ніколи, багато хворих людей. Душа болить від їхніх страждань. Прагну всім допомогти, всіх підтримати. Але я щоразу кажу: "Люди добрі, любіть одне одного, будьте уважними і дбайливими до тих, хто з вами поруч". Пригадаймо, як жили наші батьки, дідусі, бабусі. Бідніше, ніж ми, зате щедрішими були душею, відкритішими. З літератури, розповідей наших рідних ми знаємо, як у лиху годину люди ділилися одне з одним окрайцем хліба, як уміли радіти щастю сусіда. Повірте, це додавало їм здоров"я.
Ми ж сьогодні не знаємо, хто живе на одній з нами площадці, за стіною. Нам байдуже, аби не заважали. З цією думкою обминаємо тих, хто риється на смітниках, хто з простягнутою рукою виходить на вулиці. Ми у більшості своїй збайдужіли до людських страждань, до чужого нещастя. Але ж, сподіваюся, не всі. Я, наприклад, не можу радіти сонцю, життю, коли бачу, що комусь погано. Ось моя колега, лікар, яка 32 роки лікувала людей, тепер постаріла, потерпає від злиднів, що обсіли її з усіх боків. Ось вчитель, заслужений і знаний всіма чоловік, лежить, прикутий тяжкою хворобою, що, ніби відплата за недоспані над учнівськими зошитами ночі, звалилася на старості літ на нього. Його куцої освітянської пенсії не вистачає на те, щоб удатися до ефективних методів лікування. Прикро за державу, яка допускає таке, за тих, хто міг, але не захотів допомогти.
Господь усе бачить. І якщо сьогодні ви байдуже пройшли повз чиїсь нещастя, бідність, завтра те саме може спіткати вас або ваших дітей. Майте Бога в серці. Я не кажу, що треба бути фанатом - бити поклони і тому подібне. Не в цьому суть. Бо що таке віра? Це, насамперед, - чесність, порядність, душевна чистота, милосердя і любов до ближнього.
Я люблю свою країну, свій народ. Чим можу, допомагаю. Найперше, намагаюся підтримати дитячі будинки, де діти живуть без батьківської ласки і любові. Ніколи з пустими руками до них не приходжу. І так радію, коли кажуть, що після моїх відвідин малюків починають усиновлювати-удочеряти чужі для них люди. Мрію, що з часом зможу й сама побудувати для таких обездолених діток дитбудинок, де їм буде добре і затишно.
Я часто зустрічаюся з молоддю. Юнакам і дівчатам завжди говорю про те, що, поєднавши долі, вони повинні, перш за все, подумати про майбутніх своїх дітей. Чи готові вони забезпечити їм гідне життя, чи у змозі виховати справжніх людей, як будуть їх любити? Кожна зруйнована сім"я, кинута напризволяще дитина - це біль усієї країни. А якщо буде місною сім"я, виграє від того вся Україна. Як багато важить для дітей приклад батьків. Наведу найпростіший. Кинув батько на тротуар обгортку з чогось, а поряд іде син і робить те ж саме. Далі серйозніші речі. І коли я чую заклик: "Бандитів у тюрьми!", думаю: "А чи так вже й потрібні нам ці місця позбавленння волі в майбутньому?" Чи хоч когось тюрьма перевиховала? Я, наприклад, про таких не чула. Зате знаю, як ламає, корчить вона особистість, яким тяжким тягарем лягає на плечі батьків засуджених злочинців.
Серце кров"ю обливається, коли чую, що молоді, обдаровані люди, не знайшовши роботи вдома, їдуть у пошуках щастя на чужину. Допоки так буде? Я пригадую революційний Майдан, який буквально тримала на собі всі 17 днів. Чула не один раз, як хтось дивувався: "Чому такий піднесено веселий майдан в Києві? А інший йому відповідав: "То все чаї та кава цілительки Людмили Герасимової бадьорять". І це частково й справді так. Я боялася, щоб не пішов гуляти поміж майданівців вірус агресії й озлобленості. Як могла, ослабляла його своїм серцем. Ніколи не займалася політикою, а нині вона й мене захлиснула, потягла за собою. Я - член Партії захисту пенсіонерів України, заступник її голови. Партія йде на вибори у блоці "Влада - народу", очолюваному О. М. Ващенком. Дуже хочу, щоб наша робота принесла полегшення цій, чи не найбільш збіднілій і незахищеній категорії населення. Зустрічаюсь з її представниками, а також з молоддю, я говорю про дефіцит любові і співчуття. Я в кожному пенсіонері бачу своїх батьків. Вони вже, на жаль, покійні.
Як охоче і часто ми когось засуджуємо. Особливо тих, хто заглядає в чарку. Я ніколи не говорю про людину погано, коли бачу її в нетверезому стані. Мені прикро за неї, бо знаю, що у пиятики завжди є серйозна причина, над якою варто замислитися. Пригадаймо, як багато найвідоміших людей зламав саме алкоголізм. Чому це стало можливим? над цим треба думати і робити все для того, аби не створювалися умови, що сприяють небезпечним захопленням. Бо це наші люди, наша держава, нам у ній жити.
Киев. Запись на прием
а также консультации по телефонам:
+38(044)285-24-68
+38(050)962-90-28